Я бачу знов тебе! Он стать твоя біліє,

І око знов моє по твому блудить склоні.

Ось бач: вже сонця жар тепло на світ весь сіє,

Лиш ти одна сумна у сніговій опоні!..

Поглянь довкола лиш: Хом’як вже зеленіє,

Вже Піп Іван підняв чоло в блідій короні,

Вже долом Прут шумить, вже літній вітер віє –

Лиш ти одна сумна у сніговій опоні!..

Горо, моя горо! Тебе я розумію...

Твоя судьба – в снігу красніти та в інею,

Твоя душа – в зими обіймах вічно мліє,

Ти все повита сном, і літо над твоєю

Короною теплом ніколи не повіє –

Гей, яка схожа ти із долею моєю!..

Хом’як

Мов велетень грізний з горбів синявих краю

Обідраним хребтом над зелень виринає,

Здаєсь: щоглим чолом блакитів досягає,

На ньому зломи скель в промінні сонця сяють.

Між зламами верхів буйні вітри гуляють,

На склі корчик сів і цвітом розцвітає,

Сльозою джуркало у стіп її спливає

І котиться долів і губиться у гаю.

В той край летить душа, там серце відпочине,

Буятимуть думки в небеснії простори,

І око переб’є голубе, ясне море...

О світ краси! У стіп його скрізь карли-гори,

Над ним лиш небо перлозоре, ясне, синє,

І херувимів спів з його просторів лине...

Шановний відвідувачу, Ви зайшли на ресурс як незареєстрований користувач! Ми рекомендуємо Вам зареєструватись, або зайти на сайт під своїм іменем. Зареєстрованому користувачу, на відміну від Гостя, доступний ввесь об'єм інформації, в тому числі приховані посилання, відео, можливість додавання коментарів, меню оновлень тощо.